ШПИГИНА́Р, ю, ч., заст. Скипидар. — Коли це ввечері як ухопить мене [болість]… Горенько! Я й шпигинарю, я й дьохтю — не легша, а все гірша та гірша (Л. Янов., 1,1959, 85); Так-то воно так. А все ж… Чому я таки не повіз був ні разу її [в лікарню]? Шпигинар з крамнички… всі її ліки були (Тесл., З книги життя, 1949, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 519.