ШПЕ́НИК, а, ч. Невеликий шип, стержень або тільки його кінець. Зовні на дзвіниці був ще сонячний годинник. У ясний день тінь від шпеника ходила по колу й.. показувала години (Папч, Гомоп. Україна, 1954, 146); Кожна ягода була, як шапочка, одягнена на білий шпеник (Донч., V, 1957, 88); Антон нахилив голову і мідним шпеником колупався в люльці (Чорн., Потік.., 1956, 106); // Стержень у пряжці, який при застібанні входить в отвори ременя, пояса.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 518.