ШПАЧО́К, чка́, ч. Зменш.-пестл. до шпак. Заспівав десь у траві легковажний шпачок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 320); — Яшко, іди, я тобі їсти дам,— покликав господар. Шпачок стріпнувся, злетів з долоні і сів на плече художникові. За це одержав трохи сиру і мурашиних яєць (Коп., Подарунок, 1956, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 518.