ШПАРУНИ́, у́н, мн. (одн. шпару́на, и, ж.). Шматки глини, якими заповнені щілини й заглиблення в стінах і на стелі будівлі; штукатурка. Учитель власноручно порався коло пообпадалих шпарун на стінах та на грубі і, закотивши рукава за лікті, щиро примазував рудою й білою глиною (Гр., І, 1963, 241); — Стріху треба було полагодити, бо уже холодним дихає з півночі, незабаром і сніг випаде. А задощить, так шпаруни повимиває, доведеться тобі знову хату чепурити (Кочура, Зол. грамота, 1960, 339); Ревище стояло в волості, бряжчали вікна, лущились шпаруни… (Горд., Чужу ниву.., 1939, 85); Коли Осадчий, слабо захищаючись від Харитини, дописав папірця, дівчина схопила його і, не попрощавшись, вискочила, грюкнувши дверима так, що посипалася шпаруна (Чаб., Тече вода.., 1961, 164); *У порівн. Коли було Тихон.. скаже: ".Позаростають же й вони недоброю славою, пообсипається і усе їх господарство, як і шпаруни коло хати". Гляди, так якраз і є (Кв.-Осн., II, 1956, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 517.