ШПА́РКА, и, ж. Зменш. до шпари́на. І справді, ледво [ледве] Вовк крізь шпарку пропхався до хліва, почула його Свиня та й як закричить! (Фр., IV, 1950, 87); "Згодом звикла [Павлина] до того, що крізь шпарку кухонних дверей, коли б не прокинулась серед ночі, пробивався прут світла (Вільде, Сестри.., 1958, 338); Ключ, який Гізела намагалася вставити в шпарку, з дзенькотом упав на кам’яні плити (Загреб., Шепіт, 1966, 150); [К у ц:] Справи інституту передати докторові наук Воронюку. (Пауза). Значить, амба. Цей у кожну шпарку загляне (Мороз, П’єси, 1959, 220); З-під ніг на толоці вистрибували потривожені коники, утікали в шпарки зелені ящірки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 95); 3 гілки на гілку перелітають табунцем синиці — обнишпорюють кожну шпарку в корі дерев (Збан., Сеспель, 1961, 380); Ми стоїмо гранітним монолітом У честі й дружбі вірні, як брати. Це знає ворог і підступно мітить Хоч щілину, хоч шпарку десь знайти (Гірник, Стартують.., 1963, 36).
Замко́ва шпа́рка — те саме, що Замко́ва шпари́на (див. шпари́на). Захар Лукич і Круть, відштовхуючи один одного, заглядають у замкову шпарку (Піде., Жарти.., 1968, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 516.