ШПАРГА́ЛКА, и, ж., розм. Аркуш паперу з замітками, якими учень або студент користується потай від викладача. Юрко низько схилив голову, обличчя його стало таке червоне, наче жоржина. І — ні слова! Та-й що йому тепер казати, коли впіймався з шпаргалкою? (Донч., VI, 1957, 156); Нелегко даються йому науки, ..але з гордості, з честолюбства він не хоче знати шпаргалок, не хоче покладатись на випадок, хоче прийти на екзамен з твердою певністю в собі (Гончар, Людина.., 1960, 6); // Написаний заздалегідь текст публічного виступу. Він узяв із столу шпаргалку і повагом оголосив порядок денний (Епік, Тв., 1958, 231); Я підвівся. Надіваю окуляри, збираю свої шпаргалки. Хвилююсь (Шиян, Партиз. край, 1946, 62); — Ну, вже і оратор з тебе! — ..А оратор!.. Як устав та як сказонув, то насилу вгомонилися, так аплодували. ..Мені шпаргалок не треба (Ткач, Крута хвиля, 1956, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 515.