ШПА́ЛА, и, ж.

1. Дерев’яний, металевий або залізобетонний брус, який укладають поперек залізничного полотна як опору для рейок. Рейки блищали, як дві струни. Микола пішов між ними, намагаючись потрапляти ногами на шпали. Ще не так давно ці рейки і шпали він вкладав своїми руками, а тепер уже здавалось, що вони лежать тут вічно (Ткач, Плем’я.., 1961, 102); Жили на цьому кінці села й лісові робітники, вони також стругали шпали, кололи дубові клепки для бочок, будували стодоли (Томч., Жменяки, 1964, 194).

2. Знак розрізнення старшого командного складу в Радянській Армії (до введення погонів у 1943 р.), який мав форму прямокутника. Роман Бережний, в літній шинелі з двома новенькими шпалами в петлицях на ній, вийшов з вагона… (Крот., Сипи.., 1948, 90); Оксєн зняв із себе смушеву шапку, подав Гребешкову: — До капітанської шпали не вистачає сивої шапки. Відразу будете генералом (Тют., Вир, 1964, 334).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 513.