ШПАК, а́, ч.

1. Невеликий перелітний співучий птах ряду горобиних з коротким хвостом, прямим дзьобом і великими крильми. Он чорний шпак співа вгорі. Зозуля голосно кукука (Щог., Поезії, 1958, 319); Шпак не від того, щоб, як спілі вишні. Покуштувати, що воно на смак,— Та садових повзучих розбишак. Неситу гусінь нищить так ретельно. Що той грішок не майте за смертельний. Шануйте друга… (Рильський, III, 1961, 178); Сім’я шпаків, як показали спостереження, поїдає за одну добу понад 350 штук гусені сарани і слимаків — найзліших ворогів сільського господарства (Корисні птахи.., 1950, 6); *У порівн. В хаті навколо однієї миски, мов шпаки, збилась засмагла худюща й обдерта дітлашня (Стельмах, І, 1962, 515).

2. перен. Темно-сірий кінь. Вже над вечором прибув граф Кшивотульський бричкою, запряженою парою огнистих шпаків (Фр., VII, 1951, 339); Закосичені кольоровими биндами, підлетіли під ганок задимлені шпаки, і Митрофан Созоненко в шапці-макітрі підвівся з воза (Стельмах, II, 1962, 371).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 513.

Шпак, ка, м.

1) Скворецъ. Ловить, як кіт шпака. Ном. № 6566. Шпака вбити. Дать промахъ. Е, як би то так, а то вб’єте шпака такого, що ну! Лебед. у. Шпака удрати. Вздремнуть. Мнж. 171.

2) Названіе вола. Г. Барв. 245.

3) Головка у винта. Кролев. у. Ум. Шпаконько, шпаченько, шпачо́к. Біля села Жабокрича, де ляхи стояли, три козаків, як шпаконьків, на паль повбивали. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 508.

шпак (зменшено-пестливі — шпа́конько, шпаче́нько, шпачо́к) —

1) невеликий перелітний співучий птах ряду горобиних з коротким хвостом, прямим дзьобом і великими крильми; провісник весни; об’єкт жарту, — «чи шпак, чи хом’як, чи перепелиця, що воно за птиця?». Ловить, як кіт шпака (приказка); Он чорний шпак співа вгорі, Зозуля голосно кукука (Я. Щоголев); Біля села Жабокрича, Де ляхи стояли, Трьох козаків, як шпаконьків, На паль повбивали (пісня);

2) кінь або віл темно-сірої масті.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 652.