ШО́РСТКО. Присл. до шорстки́й 1, 2. Шорстко [колосся] лоскоче обличчя (Головко, І, 1957, 267); Муляр сквапно напився води, шорстко витер рукавом вуси (Козл., На переломі, 1947, 112); Шорстко вусик над губою їжачком рудим приник (Бажан, Роки, 1957, 186); [Неріса:] Антею, я тебе не розумію! Так шорстко ти з Федоном обійшовся, а в чім його вина? (Л. Укр., III, 1952, 441); — Командувати червоним фронтом призначено Фрунзе,— шорстко проказав далі старий (Ю. Янов., II, 1958, 232); Шелестіло воно [листя] так, як шелестить уже в кінці літа — шорстко, з глибоко захованою тривогою (Сенч., Опов., 1959, 309); Тут шосе раптом скінчилося і пружна гума коліс шорстко зашелестіла по добре второваній дорозі з дрібчастого, як зерно завбільшки, піску (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 511.