ШО́МПОЛ, а, ч. Стержень для чистки й змащування каналу ствола в ручній вогнепальній зброї або забивання набоїв у рушниці, пістолеті, що заряджаються з дула. Ремо зацікавили рушниці вартових. Це були старовинні німецькі на одну кулю вінчестери, що їх набивали шомполами (Досв., Гюлле, 1961, 60); Солдати вийняли з гвинтівок шомполи (Багмут, Опов., 1959, 24); // перев. у мн. Покарання, удари такими стержнями. Тадик ніс відповідальність за військовий порядок — прописував, кому скільки дати шомполів (Тют., Вир, 1964, 394); Нервовий повстанець, виснажений тяжкою долею, очевидно, вже до краю, зірвав сорочку і показав Щорсові сполосовану шомполами спину (Довж., І, 1958, 137); Листоноша знепритомнів після двадцятого шомпола (Ю. Янов., II, 1958, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 509.