ШОК, у, ч. Загальний тяжкий розлад життєво важливих функцій організму, викликаний порушенням нервово-рефлекторної діяльності внаслідок фізичної чи психічної травми. — Згадав, юначе, як вас сюди привезли. Були такі, що вас вже й поховали наперед. Страшенна втрата крові, нервовий шок… (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 37); Небезпечним ускладненням інфаркту є серцева астма з розвитком набряку легень, шок з різким спадом кров’яного тиску (Хлібороб Укр., 9, 1971, 41); Людина за своєю природою, завдяки високоорганізованій нервовій системі, не може довго терпіти надзвичайно сильного болю. В неї розвивається патологічний стан, що зветься шоком (Знання.., 2, 1969, 10); // перен. Стан пригніченості, розгубленості. Шок у пана Дулькевича минув так само швидко, як і настав (Загреб., Європа 45, 1959, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 507.