ШОВКО́ВО, поет. Присл. до шовко́вий 2. Я люблю, як зелень трав хилиться шовкова (Сос., Щастя.., 1962, 130); В обличчя віє Вітерець шовкова (Рильський, Зим. записи, 1964, 86); — Я знала, що ти поправишся,— тихо, якось шовково говорила Наташа (Гончар, Людина.., 1960, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 507.