ШМОРГ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шмо́ргати і шмо́ргнути. Почухався Хома, став озиратись Сюди-туди переминається… далі шморг з хати мовчки!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 503.

Шморг меж.

1) Дергъ.

2) Выражаетъ быстрое проникновеніе куда. Округ ярмарок, в середині шарварок, та в дірку шморг. Ном. стр. 294, № 139. За ним погнались, а він добіг до Луки та шморг у його хату. Воли це Третяк шморг із сіней. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 506.