ШМИГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм. Підсил. до шмигну́ти. Сайгак прудконогий шмигоне десь далеко-далеко і зникне вмить між густими травами (Коцюб., І, 1955, 180); Тільки що голова й десяцький ступили на кладки, з-під кладок вискочив один парубок і загилив кулаком по спині попереду голові, а потім десяцькому та-й зслиз.. шмигонув під місток (Н.-Лев., VI, 1966, 357); Пробігши повз Антоніну, Грибовський шмигонув за ріг хліва (Довж., І, 1958, 371).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 502.