ШЛЯ́ХТА, и, ж. Дрібне дворянство колишньої феодальної Польщі. У феодальній Польщі селянство було пригноблене панами — великими поміщиками-магнатами і дрібними — шляхтою (Нова іст., 1956, 42); Звичайно, як поляк, Хоцінський любив дечого багато і прибільшити, прикинути зайве, маючи на думці піднести вгору, піддержати нижчу польську шляхту (Н.-Лев., І, 1956, 158); Біля нього стояв червонопикий вусатий хорунжий і всяка дрібна шляхта (Довж., І, 1958, 249); // Польське дворянство взагалі. Слухайте ж, щоб дітям потім розказать. Щоб— і діти знали, внукам розказали. Як козаки шляхту тяжко покарали За те, що не вміла в добрі панувать (Шевч., І, 1963, 166); Шляхта жила так розкішна, що навіть чужоземці дивувались (Н.-Лев., VII, 1966, 33); Із польським трудовим народом Він [Хмельницький] поруч проти шляхти йшов… (Рильський, III, 1961, 145); // Дворянство дореволюційної України, Білорусії, Литви. Українська шляхта частково переселилась на Лівобережжя, а та, що лишилася під владою Польщі, політична деморалізувавшись, у більшості своїй полонізувалася (Літ. Укр., 21.VI 1968, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 496.