ШЛЬОПО́К, пка́, ч., розм.

1. Удар чимсь м’яким, еластичним по чому-небудь.

2. Характерний глухий звук від удару чимсь м’яким, еластичним. Почувся шльопок по голому задику, і дівчинка заплакала (Тют., Вир, 1964, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 497.