ШЛЬО́ПНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. перех. і неперех. Однокр. до шльо́пати. — Цить! Не верещи! — Коловратський шльопнув його своєю величезною долонею по тім’ю і насунув розплющений капелюшок аж до підборіддя (Смолич, II, 1958, 37); Просвистів снаряд І, важко шльопнувши на городі, лунко рвонувся (Збан., Таємниця.., 1971, 299).

2. перех. Убити когось. —Дасте мені куркульську аемлю, мене ж першого в лісі шльопнуть (Стельмах, II, 1962, 23); — Що ви зробите з заложниками? — Шльопнемо,— відповів зрадник (Перв., Невигадане життя, 1958, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 497.