ШЛЬО́НКА, и, ж.
1. Вівця шльонської породи. Сам себе не пізнав, ..зовсім не я, а німець А дам Іванович Фрік, що в Кременчуці шльонку розбирає… (Стор., І, 1957, 121).
2. Вовна з такої вівці. Скільки оком кинеш — скрізь по дорозі, як гадюка, сунуться хури: назустріч везуть шльонку, кожі, сіль, рибу (Стор., І, 1957, 77); // Тканина з цієї вовни.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 496.