ШКІДНИ́К, а, ч.
1. Тварина, комаха, рослина, яка завдає шкоди сільському, лісовому й складському господарству. Відомо, що майже всі види гризунів є шкідниками сільськогосподарських культур (Вісник АН, 11, 1953. 43); — Та й виясни ж такому молдуванові [молдуванинові], темному, неосвіченому, що філоксера, той страшний шкідник винограду, може з часом знищити всі виноградники (Коцюб., І, 1955, 200); Хрущі належать до шкідників. Найбільшої шкоди лісовому господарству завдають личинки, які пошкоджують коріння молодих сходів сосни (Зоол., 1957, 48); Інститут мікробіології виділив вірус, що руйнує клітини водоростей-шкідників (Наука.., 2, 1973, 26).
2. Людина, яка завдає шкоди, збитків кому-, чому-небудь. [Убийбатько:] Благородних шкідників я щось не знаю.. Один псує машини, а другий — людські душі (Мик., І, 1957, 360); Спираючись на волю мас, Там, де радгоспи і заводи. Виводим ми на чисту воду Економічних шкідників. Щоб суд творив свій правий гнів (Сос., І, 1957, 464); Всім хотілося почути правду про шкідників на заводі (Собко, Запорука.., 1952, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 474.