ШКРЯ́БАННЯ, я, с. Дія за знач. шкря́бати і звуки, утворювані цією дією. Прокинувся Пархоменко, почувши скрадливе шкрябання в двері (Панч, О. Пархом., 1939, 66); *У порівн. Вічне нарікання [князя] на лакеїв, що сиділи тут же побіч нього, дразнило Івана, як шкрябання залізом по склі (Фр., III, 1950, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 483.