ШКОЛЯ́РИК, а, ч. Зменш.-пестл. до школя́р. Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка (Тесл., З книги життя, 1949, 36); Маленький школярик, босенький, з підкачаними штанями і з школярською торбинкою через плече, довго не міг приєднатися до гурту (Вас., І, 1959, 102); Так удвох і росли вони наввипередки, маленький смуглявий школярик і пружне білокоре деревце (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 481.