ШКО́ДИТИ, джу, диш, недок.
1. перех. і неперех. Завдавати шкоди (див. шко́да1 1). Погане панібратство шкодить І доброго нінащо зводить (Гл., Вибр., 1951, 140); — Чого це так у степу заманулося зимувати? — пита прикажчик.— Тут, біля села — ліси та яри, звір шкодить (Мирний, IV, 1955, 237); Тепер було Климові важко, немов люди підстерегли його таємні надії й мають замір шкодити (Вас., І, 1959, 97); Все ховайте: і одежу, й їжу,— хто чим може, шкодьте ворогам!.. (Сос., II, 1958, 491); Справді, треба було б приходить, Правду кажете, далебі. Бо хто пізно ходить — той шкодить. Не кому, а, звичайно, собі (Перв., II, 1958, 117); Суховії шкодять навіть за умов зрошення, а сильні вітри роздувають грунт, перетворюючись у чорні бурі (Хлібороб Укр., 6, 1969, 30); // Пустувати, бешкетувати. Він бився з хлопцями на вулиці, тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (Сенч., Опов., 1959, 27); // Те саме, що заважа́ти. Я сама тепер бачу, що моя книжка вийшла занадто сумна, і се шкодить доброму враженню (Л. Укр., V, 1956, 92); [Олексій:] Зайвий розум не завжди бува в пригоді людині, часто розум і шкодить,— все залежить від умов, в яких чоловік існує (Кроп., V, 1959, 547); Іноді Маковейчиків талант йому ж і шкодить (Гончар, III, 1959, 56).
2. тільки 3 ос., неперех. Бути шкідливим для здоров’я людей, тварин, росту рослин; вадити. Мушу працювати годин по 10-12 на добу, а це шкодить (Коцюб., III, 1956, 280); Звикнувши занадто бути лежнем, можна справді дійти до такого, що потім уже найменша робота буде шкодити (Л. Укр., V, 1956, 425); — Духота не лиш мені шкодить, але й моїй пшениці (Март., Тв., 1954, 38); Темрява так само шкідлива для очей, як і яскраве сонячне світло.. Шкодить очам і безсоння (Наука.., 9, 1973, 40).
∆ Не шко́дить; Не шко́дило б — варто, варто б, слід, слід би, не зайве. А ви записуйте, не шкодить Такую річ і записать. Бо се не казка, а билиця. Або бувальщина, сказать (Шевч., II, 1963, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 479.