ШКВА́РИТИ, рю, риш, недок.
1. перех. і без додатка. Те саме, що сма́жити. На сковородку [сковорідку] положили [ласуни] Десятків два карасиків живих, Сметанкою як слід пообливали 1 на жарку їх шкварить прийнялись (Гл., Байки.., 1959, 183); В обгорілій хатині приладнались кухарі з куховарством і край яскравого полум’я готують, печуть, на рожні шкварять (Стар., Облога.., 1961, 23); Це [смерть] навіть краще, ніж би їх, захопивши, мордували нещадно, живцем шкварили б десь під скиртою… (Гончар, III, 1959, 153); Сонце піднімалось вдень сливе до середини неба й шкварило нещадимо (Н.-Лев., IV, 1956, 28); 3 весни до пізнього літа шкварила землю посуха (Козл., Ю. Крук, 1957, 433).
2. перех. і неперех., перен., розм. Пристрасно, азартно, з особливою силою робити що-небудь (уживається замість певного дієслова); жарити. — Гармаші, пильнуй! — командував Шрам..— Наводь усі влучно на он ту площину, підготуй на зміну набої, і як махну люлькою — шквар! (Стар., Облога.., 1961, 35); [Катерина:] А цей ваш друг музейний добре шкварить на гітарі! (Корн., Чому посміх, зорі, 1958, 62); Десь поблизу, неначе вирнувши, сопілка та бубон шкварили метелицю (Ле, Наливайко, 1957, 236); [Дзюба:] Кожний дурень, батька якого та й його самого шкварив батіжжям той скажений цар Павел (Коч., І, 1956, 78); — Коли що — шквар до нас (Рудь, Гомін.., 1959, 60); // Сильно жалити (про комах); тяти. — Он і до сітки узялися, усю продерли, а тут підеш роя збирати, то та бджола шкварить тебе, шкварить… (Дн. Чайка, Тв., 1960, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 472.