ШКАПЕНЯ́, я́ти, с. Зменш.-пестл. до шка́па 1. Поле знизу, непривітна стерня, тогорічне будяччя. Пара худих шкапенят тягне, зігнувшися, плуг (Фр., XIII, 1954, 305); Шкапенята одразу вгрузли передніми ногами в багно і, з цмокотом [цмоканням] висмикнувши їх, стрибнули (Досв., Вибр., 1959, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 470.