ШКАНДИБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. Те саме, що кульга́ти. Мемет, червоний і понурий, помітніше шкандибав (Коцюб., І, 1955, 399); [Пузир:] Скажи. Феноген, Карлу, що одна овечка.. має поранений хвостик; друга, чорненький лоб, шкандибає на праву задню ножку [ніжку] (К.-Карий, II, 1960, 378); Старому від хати вже нікуди шкандибати! (Укр.. присл.., 1955, 148); Еней од рани шкандибає В крові із строю в свій намет (Котл., І, 1952, 284); По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає (Фр., X, 1954, 12); Вовк шкандибав на трьох ногах (Трубл., Вовки.., 1936, 50); —Казали, сьогодні кудись їхати, так щоб віз налаштувати, А я як мазав, то запримітив, що передня вісь щось шкандибає (Мирний, І, 1954, 242); *Образно. Почалися хвилини томливого чекання. Час тягся нестерпно повільно. Він ледве плентався. Він шкандибав, мов кульгавий пес (Загреб., Європа 45, 1959, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 469.