ШИНКАРЕ́НКО, а, ч., заст. Син шинкаря. Там правив каюком Тигренко, /з Стехівки то шинкаренко, І вів з собою сто яриз (Котл., І, 1952, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 453.

Шинкаренко, ка, м. Сынъ кабатчика. Із Стехівки та шинкаренко. Котл. Ен. VI. 17.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 495.