ШИНКА, и, ж. Копчене м’ясо (перев. свинячий окіст), попередньо просолене й приправлене прянощами. Галя.. догадалась, що він голодний, пішла в комірчину й принесла на полумиску чималий шмат шинки та й поставила на столі (Н.-Лев., І, 1956, 612); Від матері Васі прийшов лист до Марії і посилка, еге ж, в копченою шинкою (Вільде, На порозі, 1955, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 453.

Шинка, ки, ж.

1) Ветчина. мн. Шинки. Родъ кушанья изъ ветчины съ чеснокомъ и перцемъ. МУЕ. І. 105.

2) Дощечка, которую ткачъ закладываетъ между нитями основы, чтобы онѣ не путались. МУЕ. III. 21. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 495.

ши́нка — копчене м’ясо (перев. свинячий окіст); попередньо просолене і приправлене прянощами; здавна — різновид харчових м’ясних запасів, що зберігалися довго, аж до косовиці та жнив; також святкова їжа з такого м’яса (звичайно приправлена часником і перцем). Галя… принесла в полумиску чималий шмат шинки та й поставила на столі (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 649.