ШИБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм, Однокр. до шиба́ти¹; // безос. "Ще візьме ковалиха та й викине [листівки] або в печі спалить!",— шибнуло хлопцеві в мізку (Козл., Ю. Крук, 1957, 365); Щойно я на сінешній поріг, а вже з хати шибнуло на мене духом печеного м’яса, мов на великдень (Коцюб., І, 1955, 299).

∆ Кров шибну́ла в го́лову кому — те саме, що Кров уда́рила в го́лову (див. кров). — Нічого не перекажеш Мар’янці? — Шибнула тому кров у голову (П. Куліш, Вибр., 1969, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 449.

Шибнути, бну́, не́ш, гл. Однокр. в. отъ шибати. Бросить, ударить. П’яному зараз шибне у думку. О. 1862. І. 72.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 494.