ШИБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм., рідко.
1. Кидатися, метатися. Шибається, як чорт по пеклі (Номис, 1864, № 313Д); В гурті літніх, покладистих ланкових хутко шибається по сільських дворах наймолодша серед них, новообрана Ксенія Кошель (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 111).
2. перен. Раптово, несподівано з’являтися (про думки, почуття). Чого вони взагалі хотять від нього? Чого не лишать його в супокою? ..Такі гадки шибалися по Василевій голові (Фр., І, 1955, 146); // Те саме, що шиба́ти1 2. В верхів’ях вітер думу вів надземну, Стогнав, то грізно шибавсь, та дарма! (Фр., XIII, 1954, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 449.