ШЕ́РХАТИ, аю, аєш, недок., розм. Видавати шерех, шелест; шелестіти, шарудіти. Натовп увесь аж дух затаїв — чути, як шерхало листя вгорі (Головко, І, 1957, 196); // чим. Викликати шерех, шелест. Свист паровозів, трамваїв дзвінки. А внизу десь Люди проходять, підошвами шерхають (Мисик. Біля криниці, 1967, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 445.