ШЕ́РЕХ1, у, ч. Те саме, що ше́рхіт. Чувся шерех, ніби по дереву терли величезним наждачним кружалом (Собко, Біле полум’я, 1952, 105); На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи: то тріск сухого бур’яну під чиїмись обережними кроками, то причаєне шарудіння, то стриманий писк (Тют., Вир, 1964, 187); Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль, теплими вітрами (Кучер, Прощай.., 1957, 258); І чути злив осінніх шерех (Перв., І, 1958, 152); // у сполуч. із сл. ні , ані. Про абсолютну тишу.
ШЕ́РЕХ2, у, ч., рідко. Те саме, що са́ло 7.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 443.