ШЕПТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. шепта́ти і шепта́тися і звуки, утворювані цією дією. Кругом його сумно та нудно; чутно шептання Шестірного, тихе, важке шептання (Мирний, І, 1954, 331); У його одноманітне шептання якось непомітно вливається пісня, вона не заважає молитві (Стельмах, II, 1962, 205); Кирило вийшов у сад і якось разом убрав у себе.. шептання крапель поміж галузок (Коцюб., II, 1955, 209); І перша ніч — ніч перша і остання — І перше слово, те найбільше з слів, Що я в саду під вітрове шептання Уперше чув і вперше зрозумів (Рильський, І, 1960, 135); Їх [Регіни й Мільці] жваве шептання не звертало на себе нічиєї уваги (Фр., VI, 1951, 279); Спори, і свари людські, і програми, й цілі світогляди — Се для Зевеса немов раків шептання в мішку (Фр., XIII, 1954, 313): Почалося відвертання насланого. Всі оті шептання, плювання, зливання (Хотк., Довбуш, 1965, 10); *Образно. Вона не чула вже зловіщого шептання мороку й оддалась надіям на краще (Коцюб., І, 1955, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 441.