ШЕ́МРАННЯ, я, с. Дія за знач. ше́мрати і звуки, утворювані цією дією. Він [вітер] летить здалеку, ..всичує [вбирає] в себе.. шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса (Коцюб., І, 1955, 388); Поволі нічні звуки сповнювали степ. Звідусіль чулося то шелест, то ледве вловиме шемрання (Донч., І, 1956, 151); З темного неба сіявся морок разом з дощиком, вулиця втопала в темряві і тихому шемранні дощу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 192); Вслухаюсь в ніч. Немов далекий шепіт, Мов шемрання смутного вітерця, Якісь примарні долітають звуки Крізь шиби заморожені… (Рильський, II, 1960, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 439.