ШЕМЕНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., діал. Зачепити, ударити, вбити. То товариш до товариша словами промовляє, Филоненка-полковника кляне-проклинає: "Бодай те[бе] перша куля не минула, Гостра шабля шеменула!" (Укр.. думи.., 1955, 315); Натирає [Савка] круту, налиту кров’ю потилицю, топчучись навпроти діда, клишоногий, присадкуватий, в’язистий, як бичок-бузівок. Ось-ось, здається, шемене діда головою під бік (Гончар, Таврія, 1952, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 439.