ШЕЛЬМУВА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що хитрува́тий. Усміхався [Проць] до земляків, мружив шельмуваті очі (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 49); В очах сенатора на мить промайнуло щось шельмувате, схоже на затаєний усміх, і одразу зникло (Гончар, II, 1959, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 439.