ШЕЛЕСТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. шелесті́ти і звуки, утворювані цією дією. Вони знов воліклись, одинокі, загублені серед безбережного моря очерету, що маяв над ними пухнатими китицями та наводив сум одноманітним шелестінням (Коцюб., І, 1955, 359); Берега дійшовши, я схиливсь на йому, В шелестіння травки дочуваться став (Щог., Поезії, 1958, 357); Ні шелестіння довгих суконь, ні слова привітання не розбуркали, не ожвавили Лемішковського (Н.-Лев., І, 1956, 169); Вуха вловлювали лише шум моря та ледве чутне шелестіння лісу (Ткач, Моряки, 1948, 84); Почулося характерне тихе шелестіння, мотор заспівав дзвінко і рівно, але майже нечутно (Ткач., Черг. завдання, 1951, 156); Але в уяві йому виплив розкішний вестибюль бібліотеки і та особлива затишність читального залу, де чутно тільки тихе шелестіння перегортуваних сторінок (Багмут, Опов., 1959, 75); Чути було кроки Джапарідзе, чути було, як спиняється він біля озерця, дослухуючись до шелестіння вітру (Собко, Кавказ, 1956, 101); *У порівн. Те "ахшам" брата, тихе, як нічне шелестіння тополі, здалось незвичайним, таємним (Коцюб., II, 1955, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 437.