ШЕЛЕСТУ́Н, а́, ч., розм. Той, хто видає шелест (у 1 знач.). Листочки з вітриком, жартуючи, шептались: — Ану голубчику, ще,ще дихни! Бач, братіку, які ми повдавались Веселії Шелестуни (Гл., Вибр., 1951, 83); // Про безголосу чи з тихим голосом людину. В останні роки з’явилося чимало сортів отих виконавців [пісень]: хрипуни, шептуни, шелестуни тощо (Літ. Укр., 17.XII 1968, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 437.