ШЕЛЕСТЛИ́ВИЙ, а, е, рідко. Те саме, що шелестки́й. Так і вийшли на двобій із снігом, шелестливі, зеленолисті [тополі] (Жур., Вечір.., 1958, 404); За приліском починалося кукурудзяне поле, виспіле, шелестливе, усипане жовтою волоттю і де-не-де чорною сажкою (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 140); На стіл поклавши китиці калини, Він шелестливий слухав вітровій (Забашта, Калин., кетяг, 1956, 183).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 437.