ШЕЛЕ́ПА, и, ч. і ж., зневажл. Те саме, що недоте́па. [Омелько:] Та тут ще лист від панича. [Мартин:] Чого ж мовчиш? Давай мерщій, шелепа! (К.-Карий, І, 1960, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 436.

Шелепа, пи, об. Нерасторопный, тупой человѣкъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 490.