ШЕЛЕ́П¹, виг.

1. Звуконаслідування, що означає глухий звук від удару, падіння і т. ін.

2. розм. Уживається як присудок за знач. шеле́пнути 2. Шелеп щастя в хату! (Укр.. присл.., 1963, 32).

ШЕЛЕ́П², у, діал. Шум; // Шарудіння.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 436.

Шелеп меж., выражающее паденіе. Шелеп із дуба. Рудан. І. 81. Шелеп щастя в хату. Ном. № 2060.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 490.