ШЕЛЕВІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., діал. Колихати. Шелестить У вербах вітер, ледве шелевіє… (Перв., І, 1958, 505); //Колихатися (у 1 знач.). Шелевіють, тріскотять перед іконами лампадки (Вас., І, 1959, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 436.

Шелевіти, вію, єш, гл. Шевелить. Вітер віє, шелевіє, простинов колише. Гол. І. 142.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 490.