ШЕВРО́ВИЙ, а, с. Прикм. до шевро́. Він незграбно сповз з полу і, похитнувшись, підтягнув обшите шевровими леями галіфе (Речм., Весн. грози, 1961, 122); // Пошитий, зробл. з шевро. Мусій Ступак вдягнувся по-святковому: чорна піджачна пара, неодмінний строкатий галстук й жовті шеврові черевики… (Сміл., Зустрічі, 1936, 33); Командуючий пішов до дверей, твердо ступаючи короткими ногами в блискучих шеврових чоботях (Перв., Дикий мед, 1963, 355).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 434.