ШЕВЕЛЮ́РА, и, ж. Волосся на голові (перев. чоловіка). "Що ж, видно, і його справи не такі вже веселі",— подумав Батайль, вгледівши сивизну в поріділій шевелюрі Бальзака (Рибак, Помилка.., 1956, 270); Він глянув на себе у дзеркало. Темно-коричневий довгий шрам перетинав пострижену голову. Байдуже! Протягом місяця відросте шевелюра — і нічого не буде видно (Собко, Справа.., 1959, 312); // Довге, пишне, густе волосся на голові чоловіка. Професор Трембовський був.. маленький, худорлявий, мав розкішну сиву шевелюру і обличчя нервове та жваве (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 119); Величезний на зріст, з великим круглим обличчям і пишною шевелюрою чорного смоляного волосся, Хорст справляв враження людини незвичайної сили й великого спокою (Собко, Серце, 1952, 28); На його чоло недбало спадає буйна шевелюра (Літ. газ., 28.I 1958, 2).

◊ Леви́на (ле́в’яча) шевелю́ра див. леви́ний, ле́в’ячий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 434.