ШВАРГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.

1. Говорити швидко й нерозбірливо (перев. іноземною мовою). — Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварготіти, та як почали кричати (Н.-Лев., III, 1956, 250); // Видавати гучні й часті звуки. Попід гребелькою тече річечка. Зверху її вкрила ряска. Не скобоче дика качка, не.. шварготять болотяні жаби (Літ. Укр., 23.ХІ 1962, 4).

2. Шуміти, шелестіти, човгаючи по чому-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 426.