ШВА́РА, и, ж., діал.

1. Товстий мотузок; кодола. Пора рушати. Керманичі вже на місцях, Тимофій розмотує швару (Хотк., II, 1966, 406).

2. Швар.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 426.

Швара, ри, ж.

1) Плетеный шнурокъ. Шух. І. 225.

2) Леса изъ бѣлаго конскаго волоса. Шух. І. 226.

3) Высокая острая трава въ полонинах. Шух. І. 211, 200. Ой ми свої співаночки подінемо, подінемо в полонинці з овечками на швару посіємо. Лукаш. 146. Пісня-дума, пани-браття, від самого Бога, ні купити, ні продати, ні шваров посіять. Федьк. II. 51.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 488.