ШАФА́Р, я́, ч., заст.

1. Збирач податків. Потяглися через Віслу вершники й піші.. Помалу всмоктував їх вузький міст, біля якого міський шафар правив мостовий податок із проїжджих і перехожих (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6).

2. діал. Старший лакей; дворецький; // Ключник, економ.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 422.

шафа́р —

1) збирач податків;

2) старший лакей; дворецький; ключник, економ; колядуючи, співали: «Просим тебе, царю, небесний шафарю, даруй літа щасливії сему господарю» (мають на увазі казкового небесного ключника).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 648.