ШАРО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до шарува́ти2. Стіни знадвору не шаровані й не білені (Н.-Лев., II, 1956, 401); Агроном повернувся й пішов по шарованому полю буряків (Добр., Тече річка.., 1961, 93); // шаро́вано, безос. присудк. сл. І сапано, й шаровано Мільйони цих рядків (Гірник, Сонце.., 1958, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 414.