ШАРА́Х, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шара́хати, шара́хнути і шара́хатися, шара́хнутися. Тоді люде шарах так як овечки, та й збіглись докупи (Барв., Опов.., 1902, 210); — В Пасядах одна жінка труби не закрила..,— так воно [блискавка] як улетіло — горшки поперекидало, заслінкою шпурнуло аж до дверей, а тоді вискочило у вікно, а біля вікна якраз бочка з водою стояла, в тій бочці викупалося, а тоді — шарах у бересток! — і до пенька спалило (Тют., Вир, 1964, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 410.