ШАНУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. шанува́ти. Чи не дозволили б Ви змінити дещо.., розуміється, при найбільшому шануванні авторового стилю і особливостей (Коцюб., III, 1956, 228); На основі анімізму пізніше виникли і дуже поширились культ загробного життя і шанування померлих (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 22); — Наливай гостю наливочки! — каже попадя,— піп став мені наливати. Шанування іде собою, а мова собою (Вовчок, VI, 1956, 257).
◊ Моє́ [вам] шанува́ння — усталена формула вітання з ким-небудь. [Дрейсігер:] Моє шанування, пане начальнику! Дуже я радий, що ви прийшли (Л. Укр., IV, 1954, 236); — Микола Федорович? Привіт! — Моє шанування! — впізнав і той Петра (Головко, І, 1957, 492); — Моє вам шанування, Ганно… (Гончар, Таврія, 1952, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 405.