ША́НЕЦЬ див. ша́нці.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 403.

Шанець, нця, м. Окопъ. По тім боці запорожці покопали шанці. Грин. III. 590. Від Килиї до Ізмайлова покопали шанці. Мет. 431.

2) Під чий шанець. Похожій на кого. На мене урікають, що я ночував та й коні взяв. Може другий ночував під мій шанець, то і взяв коні, а не я. Новомоск. у., Залюб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 484.